About München and Cherries

Інколи світ розслабляється і речі, події, факти, слова – складаються в картинку, в гармонійну картинку. Тоді немає нічого випадкового і незначного.

Ми сідаємо сьогодні в таксі після концерту – водій машини вітає нас німецькою мовою і далі в поміжчассі вставляє німецькі словечка. Сьогодні близько другої (субота, 27.10) ми повернулись з Мюнхена до Львова – з сміливої поїздки – 10 днів на організацію, більше двох тисяч кілометрів дороги, 8 персонажів і обезбашені друзі німці, які повірили у можливість мало реального. (Читайте далі - клікайте "Детальніше" внизу)

Середа ранній ранок, ми пакуємо речі в автобус, вирішуємо хто де сидить, забираємо першою Марічку з Давидова і останнього Стаса з Залізничного району, який запихає у багажник велику рожеву торбу з сувенірною лялькою. Дорога до Рави спокійна. Черга велика. Після третього паломництва до митників нас пропускають без черги. Марічка і Юля розрулюють ситуацію. Аптеки біля кордону немає, я почуваю себе десь на 37,2.

Шукаємо вільне місце для печатки у паспорті водія. Знаходим. Ура. Обговорюєм нетипову зовнішність полячки-працівниці митного контролю. Справді, дівчинка спрацьована і складно зрозуміти її расу. Перетинаємо кордон і перед нами ще 18 годин дороги. Вирішуємо їхати через Польщу та Німеччину.

Чим зайнятись в салоні – музику в плеєрі мало хто слухає, як ви знаєте, формат mp3 псує вухо музиканта великою к-тю шумів. Можна читати. Можна грати у паперові шахи. Можна обговорювати політику. Загалом 24 години проведені разом в одному автобусному просторі відкривають нові методи спілкування. Іде постійна роздача слонів і бонусів – всі діляться їжею. Загалом, початки подорожей класні і наснажені – всі чекають свята J

З наближенням вечора ми розуміємо, що враховуючи всі обмеження швидкості, всіх пісюнів і голодних ми не попадаємо в Мюнхен до заходу сонця, а якраз на його схід.

Ми приїхали у Мюнхен і стоїмо під будинком – чекаємо Сімоне – організаторку дійства. Вона приїжджає через 30 хвилин на велосипеді. 5.30 ранку. Ми залазимо у квартиру – у нашому розпорядженні 2 великі матраси в кімнаті, де лягає 80% групи і каремати на кухні – там сплять особливі 2 пасажири.

Ранок. Стаса забирають друзі-родичі о 8.30 ранку. Ми до 10.00 прокидаємось, бо хочемо побачити Мюнхен. Пиємо, їмо і вирушаєм. Першокласна погода! Ми розшукуємо стоянку з машиною, щоби забрати інструменти і занести до клубу (машина стоїть на довготерміновій стоянці і не може нас відвезти, шоферу треба відпочити). По дорозі шофер вирішує купити сім-картку, щоби бути на зв`язку – у Media Markt  половина працівників турки, трапляється одна росіянка, яка їх бос. Щоб купити картку потрібно вказати німецьку прописку і паспорт. Картка активується лише через 24 години. От…

Врешні ми знаходим машину, забираєм бандурки і їдем до центру, організація Green City, вудиця Гьоте. В метро можна заходити просто так, ну, але якщо тебе зловить контроль без квитка, то буде ку-ку. У нас 2 групові квитки (10,2 євро на 5 осіб на 24 години). Ми круті. Метро просте в користуванні навіть для нас - сонних мух з інструментами. На вулиці Гьоте  знову багато турків і їх магазинів. Загалом Німеччина здалась нам менш німецькою ніж ми уявляли.

Гуляєм – тут як завжди, ви знаєте – хтось хоче пішки, хтось на метро, хтось губиться серед туристів, хоче купити чай, хоче купити сувенір... Загалом ми герої, бо гуляємо – а ввечері нам грати концерт. В центрі Мюнхена багато туристів. Місто має великі старі будинки з яскравими вивісками і яскравими молодими людьми навколо. Почуваємось досить затишно, все ж погода дуже важлива в таких випадках. Знаходимо площу, де нам рекомендували поїсти – тут близько 100 метрів квадратних тісно поставлених столиків на вулиці, за якими сидить купа німців і п`є пиво, багато пива  - ну, іншого ми не чекали. Ми їмо рибу і виглядаємо екзотично навколо столиків з пивом. Обід обходиться близько 8 євро кожному. Їдемо на концерт.

Акція починається 19.15, репетицію і приготування робимо в офісі – працівники не проти. Спускаємось вниз. Дівчата – Юля, Іра, Марічка дивляться фільм (показ якого перший по графіку), я та Стас лазим по складу за дверима презентаційної кімнати – там багато цікавих речей, які стосуються теми екології (цим займається Green City ). Класно чути свою музику з-за дверей, і ще й з басом (з нами не поїхав наш басист Сергій..). Фільм закінчується, у нас є 15 хвилин на приготування сцени. Все досить спокійно переходить у спілкування по групах, у залі близько 40-50 осіб. Ми розкладаємо інструменти. Організатори говорять кілька слів і ми починаємо грати.

 Це наш другий раз, другий досвід співати українською перед публікою, яка цієї мови не знає. Після кожної пісні оплески, під час пісень зазираєм в очі німцям, які слухають, але не знають про що ми співаємо. Атмосферка м`яка, люди можуть встати, підійти до бару, взяти пиво, при чому не занадто голосно і ніхто не перекрикує музикантів.  Ми граємо і контакт є зовсім іншим ніж ми звикли, він мабуть на більш глибшому рівні – на рівні мелодії і звуків, в які перетворюються слова. Це дещо незвично і інколи підозріло – але в кінці концерту видно, що публіка задоволена і хоче ще – у нас приготована 1 пісня на біс. Це добре. Бобрики.

Після концерту – продано всі 18 дисків (чорт, чому ми не взяли більше!), багато запитань «що таке бандура», один чувак розповідає, що у нього на лівій руці був зламаний 4-й палець і що тепер  він не може грати на гітарі – я кажу йому, що для бандури йому вистачить 2 пальці на лівій руці – чувак втішений. Взагалі було багато втішених людей, їм було добре після фільму і концерту. Ми багато спілкувались.

Ідем додому. Активна частина групи іде гуляти нічним містом, я їм, ми знаходимо у квартирі де живемо цікаву музику, поміж тим диск Перкалаби, Українські танці від гурту Буття. Спимо. Завтра виїзд о 9 ранку. 27 годин дороги назад.

Вранці стоїмо з речима біля будинку, стараємось  не заходити на вело доріжку, але звичка то звичка і нам часто сигналять велосипедисти, які проїздять збоку. Сідаєм у наш чорний фольксваген і їдем до Hause через Австрію та Словаччину. Іра незмінний штурман спереду – розмовляє з шофером Юрком. У салоні три пари, які час від часу між собою любляться або сваряться. Марічка намагається згодувати Віталіку домашню їжу, Володя вимагає масажу від Юлі, у Стаса прокидаються ведмежі інстинкти, а ше він підспівує із заднього ряду.

Це Мілка! це естетика! це Альпи! Це трава (газони)! і це просто кайфові краєвиди за вікнами. Стас каже, що я схожа на Хаскі, яка сумує за домом коли дивиться за вікно. Володя просуває тему  заробляння на кошенні газонів, ми сперечаємось на тему висоти трави в Альпах і в Україні. Складно описати велике ГАРНО. Дуже гарно.

Ми попадаємо в чарівне містечко, я не пам`ятаю назви, здається Гальштадт. Воно на березі озера. Будиночки дерев`яні різнокольорові вздовж вулиці і на скелях. Магазини з сувенірами кращої якості ніж у слов`янських регіонах. Тихий фон і голубий колір повітря і настрою навколо. Все ніби приготоване до зйомок. У нас мало часу, тому принаймні я загадую бажання провернутись ще раз сюди. Ми зустрічаємо турка, який продає пів курки по 4 євро. Вона смачна. Володя і Стас купаються в озері (відео по індивідуальному замовленню).

Далі дорога. По горам. Гарна. Складна. Ми маєм встигнути до Львова до 14.00 щоби відіграти концерт. По дорозі ми попадаєм в тумани, тваринки перебігають нам дорогу, берем на буксир чувака з чеськими номерами, їмо всяке різне і на 8 ранку попадаємо в Перемишль в Теско – там є шось особливе, яке називається PEWNIA і що дуже хоче з`їсти наш шофер Юрка, а потім промасажуватись у масажному кріслі.

Ми на українському кордоні. Три забіги до митників. Поляки нас пускають. Урря.. Є проблеми з паспортом шофера – не можуть знайти печатку поставлену на в`їзді.. Не знаходять, хоча вона є, але впускають. Україна, швидкий сервіс – нас форкають на пам`ять, погані туалети за 2 грн і ми починаємо звикати до того, від чого за 3 дні (навіть якщо 2 з них в автобусі) можна було відвикнути. У нас багато роботи з газонами і ввічливістю людей на кордоні.

Ми встигаєм до Львова, і о 15.00 я вдома. 15.40 таксі. 16.20 концерт.

P.S. Cherry Band виступив на презентаціях фільму «мІсторії Львова» у Львові та у Мюнхені 4 та 25 жовтня 2012 р. У цьому фільмі використано 3 твори нашого гурту ("Галка", "Чорні Черешні", "Райські Плашки"). Ініціатор та організатор проекту – Сімоне Оргель, Німеччина. Організації Green City (Munic), GIZ (Lviv, Berlin), Музей Ідей (Львів)

27.10.2012

20:45, Львів

Настя